8 клас

ТЕМА:  Література доби Античності

Антична література (від лат. antiquus — стародавній, давній) — література стародавніх греків і римлян, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському та Апеннінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях). Її письмові пам’‎ятки, створені діалектами грецької мови і латиною, належать до І тисячоліття до н. е. і початку І тисячоліття н. е.

Антична література охоплює дві національні літератури: давньогрецьку та давньоримську. Історично грецька література передувала римській.

Антична література пережила п’‎ять етапів у своєму розвитку.

Давньогрецька література

• Архаїка. Період архаїки, або дописемний період, охоплює довгий ряд століть усної народної творчості та закінчується протягом першої третини І тисячоліття до н. е. і увінчується появою «Іліади» і «Одіссеї» Гомера  (VIII-VII ст. до н. е.).

• Класика. Другий період античної літератури збігається зі становленням і розквітом грецького класичного рабовласництва (VII-IV ст. до н. е). Характеризується розквітом ліричної поезії. Висока класика представлена жанрами трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда і комедії Арістофана.

• Еллінізм. Початок цього періоду пов’‎язують з діяльністю Александра Македонського. Відбувається оновлення жанрів і тематики, виникає жанр прозового роману. Афіни втрачають культурну першість, виникають нові центри елліністичної культури. Цей період можна розділити на ранній еллінізм (III ст. до н. е. — І ст. н. е.) і пізній еллінізм (І ст. н. е. — V ст. н . е.).

• Давньоримська література

- Час Риму. У літературі цього періоду вирізняють: етап республіки, який завершується роками громадянських війн (III—І ст. до н. е.); «золотий вік», або добу імператора Августа (І ст. до н. е. — І ст. н. е.); літературу пізньої античності (I—III ст.).

- Перехід до Середньовіччя. Євангелія, створені у І ст., знаменують повний світоглядний злам, провісник якісно нового світовідчуття і культури.Роди і жанри античної літератури

У літературознавстві виділяють три основних літературних роди: епос, лірику і драму. Ця класифікація, що виникла ще за часів античності, зберігає своє базове значення донині. Тоді ж були започатковані й усі літературні жанри, про що свідчать їхні переважно грецькі назви: епічна поема, трагедія, комедія, ода, елегія, сатира, епіграма, новела, роман.

У творах античного мистецтва ЛЮДИНА посідає центральне місце, тому що для давніх митців НОСІЄМ РОЗУМУ і ГАРМОНІЇ була ОСОБИСТІСТЬ. Античні митці утверджували цінність кожної людини, вірили в її невичерпні можливості.

Давньогрецька література охоплює величезний проміжок часу: десь від XVI ст. до н. е. (поява перших фольклорних пам'яток) до 476 р. н. е. (умовна дата падіння Риму, під владу якого Еллада потрапила бл. II ст. до н. е.). Після 476 р. в Європі починається доба Середньовіччя з принципово іншою, ніж антична, культурою та літературою.

 

 Біля витоків еллінської літератури стоїть загадкова й велична постать Гомера, напівлегендарного епічного співця (аеда). Йому приписують авторство поем «Іліада» й «Одіссея». Надзвичайній популярнрсті Гомерових поем сприяє  їх гуманістичний пафос, зокрема — співчуття людському горю і засудження війни.

    Гомер

Ще однією причиною всесвітньої популярності античної літератури є її філософічність. Здобутки еллінської філософії є незаперечними, досить згадати імена Сократа й Платона, Геракліта й Піфагора, Епікура й Демокріта, Діогена й Арістотеля. Та й саме слово «філософія» грецького походження й означає буквально «любов до мудрості, знань». Так, усесвітньої слави зажили крилаті вислови еллінських філософів: «Пізнай самого себе», «Стримуй гнів», «У багатолюдності немає добра», «Ручайся лише за себе», «Головне в житті — фінал», «Нічого занадто», «Міра понад усе». Тож не дивно, що й еллінська література є глибоко філософічною.

 Культура Стародавнього Риму – другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на Рим не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40–томної “Загальної історії” Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: “Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне”. Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси – практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини – римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої “домашні” звичаї. Динамізм римської культури – така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох начал обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.

Цілком особлива роль належить у світовій культурній традиції латинській мові. Масштаби римських завоювань перетворили її на мову міжнаціонального спілкування для всіх підкорених народів – від Іспанії до Межиріччя. На основі так званої “народної латини” виникло багато сучасних європейських мов: італійська, іспанська, французька, англійська. Надалі латина довго залишалася в Європі мовою літератури і науки, а в медицині не втратила цю роль і до сьогодні. Латинською ведеться й католицьке богослужіння.

Поезія Стародавнього Риму не мала власної національної традиції. Вона починає активно розвиватися тільки під впливом грецької літератури, в кінці республіканського періоду. Переломну роль відіграла творчість Катулла. Її головна тема – не Римська держава, не римський народ, а особисті переживання, почуття і думки.

Час правління Октавіана Августа часто називають “золотим віком” римської літератури. Сучасниками були три великих римських поети – Вергілій, Горацій і Овідій. Найзнаменитішим твором римської літератури стала поема Вергілія “Енеїда”. В ній поет з блиском вирішив дуже важке творче завдання. Справа в тому, що “Енеїда” – це літературний епос, тобто вона не має народної усної основи, повністю створена поетом.  До того ж поема  відразу стала складовою частиною римської державної ідеології : її  поет писав на політичне замовлення імператора.

 

“Золота доба” римської літератури – це передовсім “золота доба” поезії. Література Стародавнього Риму пройшла період учнівства в еллінської:  Вергілій у естетичному змаганні з Гомером і Гесіодом виборов право називатися творцем національного героїчного і дидактичного епосу; Горацій “…вперше скласти зумів по-італійському Еолійські пісні”;  Овідій не поступався Анакреонтові в зображенні найтонших нюансів  “науки ніжної пристрасті”.   

 

Тематичне, жанрове та стилістичне розмаїття, а також художня довершеність римської поезії доби Октавіана Августа дають змогу зарахувати її до найяскравіших сторінок всесвітньої літератури.

 

   ЗАВДАННЯ

1. Що ви знаєте про освіту і науку Стародавньої Греції? 

2.Знайдіть і підготуйте цікаві факти про стародавній Рим, розвиток ремесел, науки, мистецтв.